Мене звати Євгенія, я дуже люблю своє рідне Запоріжжя. Нещодавно я поспілкувалася з ШІ про те, яким місто є зараз і яким може стати після відбудови. Ми обговорили краєвиди, що асоціюються з моїм улюбленим містом, а також важливі для мене моменти життя. Після розмови я попросила створити пісню на ці теми та ілюстрації в стилі характерних локацій Запоріжжя.

Захоплюючі міркування про природу мислення та моделювання таких процесів штучним інтелектом.

Це історія про одну з українських сімей, серце яких б’ється в такт рідній землі…

Мій брат, Ярослав Олійник, Герой України.  Коли я був маленьким, мій брат навчався у Боярському коледжі екології та природних ресурсів, а у моєму віці був учнем Київської школи № 36. Мама розповідала мені, що Ярослав у дитинстві був дуже спокійним і ніколи не бешкетував. Але коли підріс — змінився і став дуже веселим, бешкетливим та емоційним.    Як почалась війна — мій брат пішов добровольцем в ТРО міста Києва, 142-й батальйон, а пізніше до лав ЗСУ. Він казав: «Рабів до раю не пускають». Проходив службу в 241-ій окремій бригаді територіальної оборони. Обіймав посаду стрільця 7-ої роти 242-го окремого батальйону (в/ч А4081). Завжди був першим на підготовці, на полігоні, на пробіжці. Після звільнення Київщини у середині травня 2022-го 7-ма стрілецька рота укріплювала позиції на Донеччині.  Там мій брат і загинув. 5 червня 2022 року під час оборонного бою в районі села Миронівка Бахмутського району на Донеччині. Ярослав виносив з поля бою свого тяжко пораненого побратима, прикриваючи собою від пострілів ворожих снайперів. Проте він заплатив за це своїм життям. Снайпер влучив моєму братові прямо в серце. В нагрудній кишені лежав його паспорт громадянина України та телефон. Куля зі снайперської гвинтівки пробила кишеню, телефон, паспорт та влучила у серце Ярослава.   Моїй сімʼї було дуже гірко і боляче коли нам привезли його речі. Було важко бачити кров на паспорті, його одязі. Поховали Ярослава на Лук'янівському кладовищі в рідному Києві.   За ним досі сумують батьки, я, його дружина, трирічна донечка (вона народилася після смерті Ярослава), рідні, друзі та побратими. А в нашій школі висить портрет мого брата — Ярослава Олійника, героя України….  Герої не вмирають.     

Олійник Максим 5-А.

Медіа-проєкт, що розповідає про людей, які володіють мистецтвом надихати та зігрівати душевним теплом

Українська наука – це про людей, які вірять. Цей фільм про них.

Зараз в нашій країні іде війна і багато людей встали на захист рідної землі. Серед них багато Героїв, про яких будуть згадувати ще десятиліттями. Але наша розповідь зараз про неймовірну дівчину, яка в 23 роки встала на захист своєї країни; людину, яка є взірцем для кожного з нас і для кожного українця. Шевченко Юлія Андріівна народилася 18 червня 1999 року в м.Києві, була дуже різносторонньою людиною, займалася спортом, багато читала і подорожувала, грала на гітарі. З початком повномасштабного вторгнення Юлія не змогла стояти осторонь і добровільно приєдналась до ЗСУ. Під час наступу неподалік Роботиного було поранено командира батальйону. Юля, не вагаючись, приїхала на командний пункт і прийняла на себе командування батальйоном. Коригувала вогонь та допомагала вивозити поранених. Загинула від ворожого авіаудару. Всі побратими згадують Юлю як відважну дівчину з великим серцем. Ми маємо знати і пам'ятати про кожного загиблого Героя, щоб усвідомлювати ціну нашої свободи.

Київ – це більше, ніж просто столиця. Це місто, яке живе в серці кожного, хто хоча б раз блукав його старовинними вуличками, вдихав ранкове повітря на схилах Дніпра чи слухав мелодію дзвонів Софійського собору. Атмосфера Києва – це поєднання історії та сучасності, спокою та енергії, традицій та інновацій.

Ми – команда киян, закоханих у своє місто, яка упевнено творить живу історію тут і зараз! Ми хочемо розповісти світові про його атмосферу – особливу, неповторну, таку, що надихає.

Прогулюючись улюбленими вуличками міста, кожен може насолодитися атмосферою куштуючи ароматну каву, слухаючи звуки живого міста і звісно ваші очі не залишаться байдужими від чудових київських краєвидів. 

Київ – це місто контрастів. У ньому гармонійно співіснують старовинні церкви та сучасні бізнес-центри, затишні дворики та величні проспекти, столітні липи та футуристичні мости. Але найголовніше – це люди. Вони творять атмосферу Києва, роблять його гостинним, душевним, живим.

У вихідні місто змінюється: на Андріївському узвозі звучить жива музика, на набережній прогулюються родини, а в парках чути сміх дітей. Кожен район має свій унікальний ритм і характер. 

Ми, київська команда, хочемо передати цю атмосферу всім, хто ще не знайомий із нашим містом. Київ – це не просто місце на карті, це відчуття дому, навіть для тих, хто вперше сюди приїхав. І якщо ти хоча б раз закохався в його вечірні вогні, в його каштани навесні чи в безкраї панорами з Володимирської гірки – значить, Київ уже частина тебе.

Бо Київ – це любов, яка триває вічно.

Пошуковий загін "Скарби нації" сформований із вихованців гуртків "Юні скаути" та "Юні краєзнавці" різного віку, статі  та поглядів. Але усіх об'єднує любов до свого рідного міста. Тож хочемо презентувати своє невеличке мальовниче місто!

Запрошуємо!

Дрогобич — недооцінений туристичний скарб України

Створюючи наше конкурсне відео, ми керувалися одним головним бажанням — відкрити Дрогобич для кожного українця так, як ми його знаємо й відчуваємо. Це місто — не просто точка на карті Львівщини, а справжня перлина, що поєднує в собі глибину історії, архітектурну велич, культурну унікальність та природну красу.

Наша мета — показати, що Дрогобич заслуговує на значно більшу увагу в туристичному просторі України. Попри багатий історичний спадок, середньовічні вулиці, унікальну солеварню, дерев’яні церкви, які занесені до списку ЮНЕСКО, і пам’ять про Івана Франка, Дрогобич досі залишається у тіні більш розрекламованих міст.

Мене звати Женя і я дуже хочу зробити Запоріжжя кращим, оновлюючи занедбані будівлі. Продовжую тему минулого року «Нове життя застарілим будівлям», але вже у форматі 2.0. Цього разу хочу підтримати рідний Шевченківський район і запропонувати реконструкцію колишнього дитсадка в сучасний багатофункціональний центр “ФітШевчик”.

Я полюбляю робити мультфільми на різні теми.

Це можуть бути як і музичні кліпи, так і просто історії.

В основному я використовую своїх персонажів та цікаві сюжети в моїх мультфільмах.

Я роблю анімації в 2D та Lego форматах

Синопсис до мультфільму “Прибульці у Софії Київській”

Невеликий фільм з елементами анімації про прибульців, які відвідали Софію Київську. Щодо достовірності сказаного та показаного - вирішуйте самі...

Нас звати Гальченко Кіра і Волошина Христина. Ми студентки Економіко-гуманітарного фахового коледжу, 2 курсу, відділення 081 Право, і наше місто — Звягель. У нашій конкурсній роботі ми зосередилися на тому, як місто стає частиною людини. Звягель — не лише місце, де ми живемо, а й простір, у якому формується наше «я». 

Наша конкурсна робота — це більше, ніж просто відео про Звягель. Це — спроба через образи, звук і рух розповісти про місце, з яким пов’язане наше формування як особистостей, як молоді, яка навчається і мріє. 

Ми вирішили говорити про Звягель, бо саме він сформував у нас здатність бачити красу в простому, силу — в щоденному, і надію — там, де її, здається, вже не лишилося. У кожного міста є обличчя. Обличчя Звягеля — це його люди. І серед них — ми, молоді, амбітні, часом розгублені, але завжди щирі у своєму прагненні бути корисними. 

Будучи студентками, ми постійно шукаємо себе: в знаннях, у професії, у викликах, які кидає нам життя. Але попри все, ми завжди повертаємося думками до міста, яке дало старт. У ньому — наші перші кроки, перші мрії, перші розчарування і перші перемоги. Звягель — це той простір, де формується наша свідомість, наше ставлення до світу, до людей, до себе.

Для нас важливо показати у відео не лише краєвиди, а настрій міста, його душу. Адже саме ці речі впливають на наш розвиток, на наші думки та мрії. Звягель навчив нас цінувати просте: ранкові прогулянки до коледжу, зустрічі з друзями в знайомих двориках, тишу старих вулиць. У цих моментах — справжнє місто, яке живе не в камені, а в серцях.

Ми віримо, що любов до рідного — починається з поваги до своїх коренів. Через цю роботу ми хочемо поділитися саме цим — глибоким зв’язком з рідним Звягелем, який і надалі буде частиною нашого шляху.

Знайомство з мистецтвом видатного земляка з міста Конотопа - Казимира Малевича, з його направлення творчості початку ХХ століття - "супрематизм".

Придумати абстрактну форму (коло, квадрат, трикутник тощо) - досить легко. Труднощі починаються, коли треба зробити складну композицію, адаптувати композицію під сучасність та матеріали. Напрям робіт характерний створенням форм. що існують у природі, навколишньому середовищі і є витвором уяви і фантазії студійців зразкової студії декоративно-прикладного мистецтва "Біла ворона" (м. Конотоп, Сумської області, міський будинок культури "Зоряний", керівник Лариса Шапошниченко).

Я — твій голос" — короткометражний документальний фільм Анни Савох про полонених російсько-української війни. Це щира й болісна розповідь через інтерв’ю з рідними та близькими тих, хто перебуває в неволі чи вважається зниклим безвісти. У фільмі звучать історії, які не можна забути, а також показано, як небайдужі українці об’єднуються в акціях підтримки, щоб нагадати: кожен полонений має голос — і цей голос - ми.

Я вихованка Лозівської міської ради старшокласників "Нова хвиля", студія дитячого телебачення "Нові на TV"

РЕПОРТАЖ, Я вірю, що кожне місто має свій голос. Голос Києва - особливий

Фрагмент виступу на День захисників та захисниць України…

Я полюбляю робити мультфільми на різні теми.

Це можуть бути як і музичні кліпи, так і просто історії.

В основному я використовую своїх персонажів та цікаві сюжети в моїх мультфільмах.

Я роблю анімації в 2D та Lego форматах.

Синопсис до мультфільму “Не поспішай, подумай!”

Як перевести козу, вовка та капусту через річку так, щоб ніхто випадково не з'їв один одного?

Відповідь на цю загадку доволі проста, проте не для мужика.

Втілення у життя своїх “креативних” ідей призвело до фатального для нього наслідку...

Малюнок "Птахи волі та свободи" належить Тетяні Лебеденко, учениці першого курсу Північного центру професійної освіти. Її творчість виражає надію на свободу народу України. “5 жовтня 2022 року громадським заходом у м. Сучава завершилась кампанія "Звернення до України", організована до Дня Європейського Співробітництва. Ми зібралися разом, щоб поділитись, озирнутись назад, відсвяткувати та надіслати меседж солідарності нашим партнерам та друзям вздовж кордону. 

Будинок дитячої та юнацької творчості Смілянської міської ради Черкаської області

Коледж Київського міжнародного університету. Кіно про важливе і важлвих…

Мене звати Севрюк Анна і я — творча людина. Мені подобається створювати щось гарне своїми руками. Одне з моїх улюблених занять — це робити букети з квітів. Я люблю поєднувати різні кольори, форми й запахи, щоб вийшла гарна композиція. 

Ще я обожнюю пекти солодощі. Я завжди стараюся зробити свою випічку красивою й смачною, щоб порадувати рідних і друзів.

А ще я люблю ліпити з пластиліну. Звичайна кольорова маса в моїх руках перетворюється на тваринок, людей чи навіть фантастичні істоти. Це допомагає мені розвивати уяву й дрібну моторику.

І нарешті — мультфільми! Я вже пробувала створювати анімації, і це захоплює мене найбільше. Я можу оживляти свої ідеї, вигадувати сюжети, додавати звук — це як маленьке кіно, яке створюєш сам.

Я вірю, що коли людина займається тим, що їй до душі, вона стає щасливішою. Саме так я почуваюся, коли творю.

Мене звати Олександр.Мені 11 років, я учень Миколаївського спортивного ліцею, вихованець міської станції юних техніків. Я маю безліч захоплень: плавання, карате, крав мага, але більш за все мені подобається творчість. З дитинства займаюсь ліпленням з пластиліну, глини, лего конструюванням. Останнім часом пробую себе в живописі. Як кожний свідомий українець, більш за все я прагну, щоб в Україні настав мир, щоб діти мали щасливе дитинство, а дорослі спокійне життя і впевнений погляд у майбутнє. Кожен має робити для цього щось у міру своїх сил. Воїни ЗСУ боронять наші землі, волонтери забезпечують їх необхідним, лікарі рятують життя, вчителі навчають і т.д. Навіть діти можуть брати участь у суспільному житті країни, в тому числі за допомою ворчості. Свою роботу я назвав "Україну прославляй-перемогу наближай". На ній символічно зображена Україна в образі юної дівчини, чисте мирне небо, яскраве сонечко і білі голуби, як символ миру. Також я намалював художника і успішного плавця, якими я мрію стати. Вірю, що уславлення нашої країни також має важливу місію для посилення ролі України на міжнародній арені. Закликаю кожного, в міру своїх сил і талантів працювати на благо нашої держави!

"Крокуй відповідально" – це соціальна екологічна реклама, що закликає громадян до відповідального ставлення до довкілля під час повсякденної діяльності. Кампанія наголошує на важливості правильної утилізації відходів, збереження чистоти в громадських місцях та вибору екологічних засобів пересування. Головне послання – кожен крок має значення для природи та майбутнього планети.

Цікавлюсь фотографією, анімацією. Дуже люблю малювати. Робота називається "Сад метеликів і янгол"

Я Еля, мені 13 років, з 9ти років я граю в дитячому театрі, знімаюся у соціальних роликах і проектах. На конкурс #U_hero_award я хочу представити роботу "Як ти?" про таку проблему, як дитячий і підлітковий суїцид і про те, як одне добре слово може врятувати людині життя!

Я звичайний підліток, люблю природу та картинги, а ще - поезію. Пишу з дитинства. Не люблю публічність.

Захоплююсь медициною, хочу стати лікарем, щоб допомагати людям, а також воїнам на полі бою

Що таке щастя? Це питання, яке ставить перед собою кожна людина, незалежно від віку. Для когось щастя – це досягнення мрій, для когось – гармонія в родині чи успіх у житті. А для учнів 8 класу, які взяли участь у конкурсі у номінації «Формула щастя», відповідь виявилася напрочуд щирою і водночас глибокою – щастя для них означає дружбу.

У своїй конкурсній роботі діти створили відео, де поділилися особистими думками, що для них є щастя. Вони не просто говорили про дружбу – вони показали її у дії: підтримка одне одного, жарти, командна робота, взаєморозуміння навіть без слів.

Це відео стало справжнім емоційним посланням, у якому звучить головна думка: щастя – це не самотні вершини, а ті, з ким ти поруч, коли йдеш до них. Для восьмикласників дружба – це не просто приємне проведення часу, це джерело радості, сили, натхнення. Вони розуміють, що справжній друг – це той, хто поруч у складні хвилини, хто розділяє не лише сміх, а й сльози.

Конкурсна робота учнів – це не лише відео, це віддзеркалення їхніх цінностей, внутрішнього світу та щирого погляду на життя. Їхня формула щастя проста, але така важлива: щастя = дружба + підтримка + щирість.

І, можливо, саме в цій простоті й криється справжній сенс. Бо що може бути цінніше за серце, яке поруч?

Я-Ярослава Макаренко. Мені 14 років, я навчаюсь у 9 класі Созонівського ліцею.Мої близькі завжди підтримують мене в усьому. Мені подобається писати твори, займатись фотографією, слухати різноманітну музику, гуляти на свіжому повітрі-всі ці справи допомагають мені знайти себе у світі.

Моя робота- це опис іще однієї течії , яка робить мене щасливою,тому я обрала категорію “Формула щастя”. Тема моєї розповіді - космос, який завжди чарував людей своєю тихою величчю.В тексті описані ситуації з мого життя, пов’язані з космосом, які принесли різноманітні почуття та емоції.

Моє ім'я - Ігор Рубчак і я навчаюсь в 7-а класі спеціалізованої школи №94 "Еллада" міста Києва. Моя конкурсна робота зображує погляд мене сучасного на мене у минулому. Чи прийняв би я рішення, які приймав, по-іншому, чи вчиняв би так само? Це питання, над яким ми іноді думаємо і не знаходимо відповіді. Але при цьому, ми відчуваємо себе щасливими, бо живемо кожну мить свого життя.

Я намагався невидимою лінію провести погляд між собою маленьким і собою нинішнім як символ цієї своєї рефлексії.

Ясінська Зоя, 6 років. Її мама Надія написала вірш, який став сценарною основою до весняно - дощового мультика. Історія про люблячу родину, де є трохи драматизму...  але все закінчується добре, сонечко проганяє темні хмари і з`являється веселка - символ надії.

Комунальний заклад позашкільної освіти "Станція юних техніків Тернівського району" Криворізької міської ради

Я — молода режисерка, що досліджує світ через людські історії. Мій документальний фільм — це спроба наблизитись до відповіді: що таке щастя? Без штучності, через прості миті, голоси, тишу. У центрі — справжність і щирість. Це кіно-пошук, де кожен глядач може знайти щось своє.